8-річчя тижневика “Бульвар” його головний редактор Дмитро Гордон відзначив виходом у світ свого 8-томника “Герои смутного времени”.Так сталося, що перше інтерв’ю у Євгена Євтушенка я взяв напередодні розвалу СРСР разом з успішним нині шефом “Бульвару”. Широко розчинивши двері люксу в київському готелі “Салют”, знаменитий поет-шістдесятник, якого було до цього надовго оголошено “нев’їзним” в Україну через прогримілий на весь світ “Бабин Яр”, просто з порога скаламбурив: “Для Гордона нет кордона”.
Хто б міг подумати, що за якихось 13 років неоперений кореспондент “Вечірки” з дипломом інженерно-будівельного інституту, “менеджер нечистої сили” (стартувала перебудова — і моторний Діма завертів у “гастрольному” ажіотажі цілу плеяду відомих цілителів) явив публіці шикарно видане вибране своїх творів. Кого тільки немає з-поміж героїв смутного часу! Михайло Горбачов і Анатолій Кашпіровський, Борис Єльцин і Павло Глоба, Леонід Кравчук і Михайло Жванецький, Йосип Кобзон і Булат Окуджава, Алла Пугачова і Геннадій Хазанов, Софія Ротару й Олег Блохін, Валерій Леонтьєв й Олександр Розенбаум — усього більш як 200 знакових постатей нашої епохи, яка в метастазних муках відходить від “соціалізму з нелюдським обличчям”. Знайшлося в цьому “всеїдному” літопису і гідне місце для Олександра Омельченка зразка 1996-го, коли він щойно обживався на посаді заступника глави Київської держадміністрації. Уже тоді, готуючись до повноцінних демократичних виборів на пост мера, Олександр Олександрович зізнався: “У мене нема конкурентів... Я не маю наміру займатися агітацією, пояснювати, хто з ким повинен кооперуватися... Я незручний суперник, тому що при мені влада”.
На презентацію свого 8-томника, що відбулася минулої суботи в Палаці “Україна”, Дмитро Гордон запросив і декого з “героїв смутного часу” — Віталія Коротича, Романа Віктюка, Євгенію Мірошниченко, Павла Глобу, Олександра Швеця. Їхні одкровення про час і про себе, але насамперед про “інтелектуальний бестселер, безпрецедентний за своїм розмахом”, заслуговують на окрему увагу.
Павло Глоба:
— Це лиш етап для Дмитра Ілліча. Попереду в нього — підкорення вершин, свій Памір. До речі, число “8”, яке притаманне і нинішньому дню народження “Бульвара”, і багатотомній праці його редактора, з астрологічного погляду означає успіх у матеріальному світі. Причому цю програму міцної удачі закладено на найближчі 8 літ...
Роман Віктюк:
— Є єдина енергія, яку зло не змогло схопити у смутний час,— це енергія світла. Нею, мовби симфонією радості, сповнені всі вісім томів. Гадаю, буде і дев’ята, що має завершити цю епопею.
Сам же Дмитро Гордон, якому треба віддати належне за його неприховане бажання не тільки самоутвердитися, а й реабілітувати дискредитований в Україні жанр розкутого інтерв’ю, був значно скромніший в оцінках:
— На відміну від багатьох журналістів, котрі намагаються поставити себе вище за зірок, я ставлюся до співрозмовників з пієтетом, повагою і розумінням. Моє завдання — сумлінно фіксувати їхні відповіді й ставити запитання. Мені було що запитати, а їм було що відповісти... Збираюся робити дев’ятий том — мемуарний, з розлогими коментарями до унікальних кольорових фотографій з життя зірок...
Хтось із “акул пера” вколов Дмитра Ілліча:
— А чи правда, що запитання до ваших інтерв’ю складала мало не вся редакція “Бульвара”?
— Категорично неправда. Я обираю тільки тих, кого добре знаю, хто цікавий і хто у мене в серці. Ось недавно запропонували взяти інтерв’ю у Миколи Баскова — я відмовився: не знаю, що запитати. Коли в депутати Верховної Ради СРСР балотувався Віталій Коротич — я помчав до Харкова. А згодом просив його, щоб допоміг пробитися до Михайла Сергійовича Горбачова. Взагалі, нормального інтерв’ю з такими особистостями за чиїмсь замовленням не вийде...
— Скажіть, а навіщо “Бульвар”, який претендує бути визнаним і в колах інтелігенції, рекламує чаклунські рецепти від зурочення і жіночі груди провінціалок, опускаючись тим самим до рівня жовтої преси?
— Я не знаю, що таке жовтизна в журналістиці. Просто є преса цікава і нецікава,— сказав як відрізав Дмитро Гордон, передаючи “естафетну паличку” прес-конференції Віталієві Коротичу.
— Початковою позицією будь-якого видання,— розважливо зауважив легендарний редактор “Огонька” горбачовської ери гласності,— має бути таке: не можна вважати себе ні розумнішим і ні дурнішим від тих, хто тебе читає. Сьогодні “Бульвар” не той, що був учора, вісім років тому. Він постійно змінюється, зростає. На його сторінках є теми, які під своєю бульварною оболонкою містять глибокий психологічний підтекст. Якщо вдуматися, конкурсні фото дівчаток з оголеними грудьми на останній сторінці — це той же симптом самотності, нудьга по спілкуванню і щастю... Редакційна рада “Бульвара”, до якої я належу, час від часу ініціює різноманітні моніторинги, щоб бути на рівні свого читача. Він різний, хоча публікації популярного тижневика не орієнтовані на найбільш невимогливу частину нашого суспільства. Коли хтось дорікає “Бульвару” в потуранні масовим смакам, я згадую застійну традицію: багато хто захоплювався детективами, соромлячись у цьому зізнатися. Принаймні серед прихильників “Бульвара”, гадаю, навряд чи можна побачити тих, хто похмільним ранком біжить до кіоска за пляшкою пива і при цьому тримає в руках свіжі газети... Якось нас з Дмитром Іллічем запитали, чи не хочемо створити холдинг, щоб при “Бульварі” був ще й приватний телеканал. Бажання такого нема: дуже дорого, та й багато незалежності треба за це віддати...
* * *
А наступного дня майже 8 недільних годин на головній сцені України тривав концерт, присвячений 8-річчю “Бульвара”. На задньому плані — декорація 8-томника багатодітного Дмитра Гордона, на авансцені — 8 естрадних зірок: Йосип Кобзон, Тамара Гвердцителі, Олександр Сєров, Валерій Леонтьєв, Микола Басков, Любов Успенська, Юрій Антонов, Михайло Шуфутинський.
Під занавіс у цю компанію влився “співаючий ректор” і народний депутат Михайло Поплавський (інтерв’ю з яким також є в “Героях смутного времени”), а Павло Глоба вирік непередбачуваний прогноз, який викликав пожвавлення вередливої публіки:
— Минуть роки — і в Києві буде бульвар Гордона, адже він і “Бульвар” нероздільні, як Ленін і партія.
Поживемо — побачимо. Дай Боже нам тільки пережити цей затяжний смутний час...
